Ми «вимагаємо». А треба «створювати». Вимагати – означає визнавати систему. Виходить, неможливо відремонтувати автомат з газованими напоями, можна тільки вибити з нього собі хоч би пом’яту банку. Заїдання автомату – буцімто незмінна риса його первісної суті. Ідея така: автомат зламаний. Завжди. Але біда в тому, що ми навіть копнути той автомат не можемо. Замість того стоїмо і кричимо на нього: «Давай напої!»
›››
Наш гість — Тарас Компаніченко, кобзар, бандурист і лірник, керівник ансамблю «Хореа Козацька», заслужений артист України. Він вражає своєю універсальністю і унікальним репертуаром: неперевершено виконує твори середньовіччя, бароко, класицизму, романтизму, часів української революції 1918—1922 років, знані та маловідомі народні пісні, авторські стилізації, реконструює традиційний кобзарсько-лірницький репертуар.
›››
Наші унікальні нардепи не втомлюються закликати українців до толерантності, заодно готуючи для народу «довбню-демократизатор» у вигляді законопроекту про протидію екстремізму. Найактивніші агітатори зовсім не є взірцями толерантності, бо дуже нервово і нетолерантно сприймають слушне нагадування про те, що публічно проповідувати громадянам релігію терпимості годилося б державною мовою. Це їхніми стараннями суспільство поділено навпіл пропагандою усілякої нетолерантності з метою виграти вибори. Тепер, замість створення атмосфери миру і благодаті, допущені до влади особи намагаються цинічно «дресирувати народ». Кому це потрібно?
›››
Викладене нижче є проблемою одного міста, але за суттю питання стосується багатьох міст України, що постраждали від дій «Укрзалізниці» та епохи «дикого капіталізму» загалом.
›››
Українці люблять жаліти себе. Це почуття до кісточок в’їлося в історичну ментальність, віддає в груди сумними народними піснями і закінчується приватними сповідями-жалями один перед одним. Після всіх вилитих жалів українці зазвичай зітхають скрушно і промовляють сакраментальне: «Аби не гірше!» Після цього стає не краще, зате загальний тягар жалів стає трохи легшим і українець поволі звикає до нього, як коняка до ярма.
›››
Значний дефіцит справедливості та рівності в суспільстві колись «окончательно и бесповоротно победившего социализма» найприроднішим способом вписується в довгий ряд невдач, що незмінно переслідують борців за соціальну справедливість. Їх фатальна неминучість створює прецедент існування правила без виключення.
›››
Перших два десятиліття нашого незалежного, самостійного існування минули без належних планів. Настав найвищий час діяти. Архиєпископ Любомир (Гузар)
›››
Говорити про політику в Україні не можливо, щоб не заторкнути тему політико-урядового естаблішменту України від сільської ради до уряду і парламенту. Слова Митрополита Андрея Шептицького взяті з відомої статті «Як будувати рідну хату» подають образ відомої сучасникам ситуації, характерною рисою якої є залежність вирішення суспільних проблем від Божого благословення і християнських цінностей. Якими надсучасними і актуальними є слова Митрополита, написані майже сімдесят років тому.
›››
До двадцятиріччя нашої незалежності в кожного з нас знайдеться своя неповторна візія українського шляху з численними тернами і вибоїнами, з болем людського серця, з жалем і тривогою в очікуванні ще чогось…
›››
Українська політизація питання мови нагадує середньовічні дуелі на ракетах замість раритетних пістолетів. Фетиш влади багатьом не дає змоги зупинитись і тверезо подумати над можливими наслідками, до яких може спричинитись домашня мовна війна. Вочевидь це не з нашої волі, але тільки ми здатні це припинити.
›››