На головну На головну На головну
 
 
Google
Google
« Серпень 2006 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031 
Архів публікацій

 


[ Реклама ]
Реклама від "Порталу українця"
Запрошуємо до співпраці


[ Стрічка публікацій ]
 
 
 
 

Австрійці на українських теренах

Автор: Ігор Винниченко
Джерело: Наша Батьківщина
Коментарі (1)


Давні зв'язки

Торгівля між Руссю з містами середнього Дунаю відома ще з X ст. У літописах зустрічається згадка про зв'язки між галицьким князем Ярославом Осмомислом (1153 — 1187) і австрійським цісарем Гайнріхом Язомірготтом. У 1252 р. князь Данило Галицький одружив свого сина Романа з Гертрудою — племінницею Фрідріха II, останнього австрійського герцога з династії Бабенсбергів. Після цього шлюбу частина австрійських магнатів визнала Романа герцогом Австрії.
1594 р. на Запорізькій Січі перебував австрійський дипломат Еріх Лясота (бл. 1550 — 1616), щоденник якого містить цінні відомості про Україну, зокрема, про козацтво. Українські козаки, яких австрійські герцоги залучали до служби в своїх військах, були серйозною підмогою для Австрії у її боротьбі з турками в 30-літній війні.

У жовтні 1656 р. Богдан Хмельницький приєднався до налаштованої проти Польщі Шведсько-Трансильвансько-Брандербурзької коаліції. Іван Мазепа вів дипломатичне листування з австрійським імператором Йосипом І, а Пилип Орлик з Августом II. В обороні Відня від турецьких завойовників 1683 р. брали участь понад 20 тисяч козаків, які входили до полку під орудою Семена Гурка (Палія).
За козацької доби завдяки дипломатичним зусиллям українських гетьманів в австрійських університетах навчалося чимало українських студентів, у тому числі і вихідців із простолюду. Політичні, економічні і культурні українсько-австрійські зв'язки зміцніли після того, як унаслідок поділу Польщі Галичина у 1772 р. і Буковина у 1775 р., а також тимчасово (1795 — 1809) Холмщина і Підляшшя стали складовими частинами Австро-Угорщини.

У 1847 — 1848 рр. губернатором Галичини був граф Франц Стадіон (1806 - 1853). Він регулярно інформував Відень про гостру потребу вдосконалення системи адміністративного правління у краї та вирішення аграрного питання. 22 квітня 1848 р. Ф. Стадіон особистим розпорядженням скасував у Галичині панщину. За його ж підтримки греко-католицьке духовенство заснувало 2 травня 1848 р. першу в Галичині політичну організацію Головна Руська Рада, а також часопис «Зоря Галицька». 10 травня 1848 р. Рада прийняла відозву «Будьмо народом», яка адресувалася центральному урядові та парламентові Австро-Угорщини. У ній тримільйонний народ Галичини вимагав уведення в школах і в адміністративних установах української мови, забезпечення українцям доступу на всі посади та зрівняння духовенства різних віросповідань. Ф, Стадіон підтримував українське (русинське) національне відродження, український національно-визвольний рух, викривав підступні дії тих польських політичних кіл, які жадали перетворити Галичину в основний плацдарм змагань за відродження Речі Посполитої, у складі якої б українці Галичини втратили б свою національну ідентичність. Як зазначав Роберт Гірш у своїй книзі «Франц граф Стадіон» (1861 р.), цей губернатор, підтримуючи русинське національне відродження, прагнув зрозуміти історію цього віками гнобленого польською шляхтою народу. Загалом Ф. Стадіон суттєво сприяв перетворенню української етнографічної маси в націю.

Український національно-визвольний рух набув нового дихання із заснуванням 1868 р. українськими студентами у Відні товариства «Січ». 1914 р. під патронатом Австрії й Німеччини почав діяти Союз Визволення України. У 1918 р., підписавши Брестський мирний договір, Австрія налагодила дипломатичні зв'язки з молодою Українською державою. Послом Австрії у-Києві в той період був барон А. Мумм.
Український народ завдячує і тим австрійцям, які вклали свій талант і працю на благо нашої держави. Високо оцінив культурно-творчі здобутки українського народу австрійський історик Гермам Ігнатій Бідерман (1831 — 1892), який вивчав національні проблеми Австро-Угорської імперії і присвятив окремі наукові праці українцям Закарпаття, Галичини та Буковини.

Будівничі та архітектори

Вагомим є внесок у матеріальну спадщину України архітекторів — австрійців за походженням. Такими є, зокрема, Іван Круг та його сини Давид і Платон. І. Круг .(? - 1826) - військовий інженер, у 1804 р. призначений в Одеський будівельний комітет для побудови фортифікаційних і гідравлічних споруд. Він брав участь у спорудженні водогону від Рамковського фонтану (1805 р.), оборонних казарм уздовж колишнього кордону порто-франко (1813 р.), великого молу в одеському порту (10-і роки XIX ст.), дзвіниці Преображенського собору (1825 р.), в укріпленні берега вздовж порту (1815 — 1822). За проектами І. Круга в Одесі у 1810 р. споруджено житловий будинок на розі вул. Надєждинської, 8 і провулка Казарменного, 2, браму пакгаузу і карантинну огорожу з баштою (частина її збереглася в Олександрівському парку).

1823 р. генерал-губернатор Новоросії М. Воронцов призначив Давида Круга членом Одеського будівельного комітету. З 1847 р архітектор обіймав посаду портового гідротехніка. За проектами Д. Круга в Одесі у 1840 — 50-х рр. здійснено модернізацію портових пристаней і набережної, перебудову крамниць на Ярмарковій площі (1858 р.), пакгаузу в одеському карантині, покриття шляху до гавані, брукування Приморської вулиці, перебудову Успенського монастиря. Д. Круг — автор будівель казенного пивзаводу (1856 р.), чотирьох мурованих мостів на Пересипу, складського приміщення на розі узвозів Ланжеронівського і Польського.

Платон Круг з 1848 р. був помічником портового гідротехніка, посаду якого займав його брат Давид, а через вісім років почав виконувати обов'язки архітектора 5-ї частини міста Одеси. Від 1856 до 1887 р. він працює архітектором Одеської головної контори Товариства пароплавства і торгівлі. П. Круг — автор сходів з підпірними стінами на Ланжеронівському узвозі (середина XIX ст.), низки житлових будинків на Пересипу (1850-ті рр.), Інституту шляхетних дівиць. 1870 р. П. Круга було премійовано на конкурсі проектів подальшого розвитку одеського порту.

Випускник Віденської Академії мистецтв Юліус Гохбергер (1840 — 1905) працював у Львові директором будівельного управління. Вдало використовуючи модернізовані форми бароко, рококо, романського стилю і готики, він створив у Львові проекти низки шкіл: св. Анни (на розі вулиць Городецького, 28 і Леонтовича, 2,1876 р.), св. Марії Магдалини (вул. С. Бандери, 11), ім. А. Міцкевича (вул. Театральна, 15, 1893 р.), ім. Станіца (1893 р.), Реальної школи (вул. Шухевича, 2,1876 р.), гімназії ім. Франца-Йосифа (вул. Князя Романа, 5, 1876 р.), а також комплекс будівель притулку для бідних фундації Брата Альберта (на розі вулиць Зеленої, 2 і Клендеївської, 15,1891 р.), корпуси лікарень фундації Антона Бєліїіського (вул. Смаль-Стоцького, 1891 — 1897 рр.), будівлі пожежної стражниці (1893 р.) і банку (вул. Січових стрільців, 9, кін. ХГХ ст.).

Для Львова ж директор Віденської Академії шляхетних мистецтв, зодчий при імператорському дворі Петро Нобіле виконав проекти бібліотеки і музею Оссолінських (1817 — 1819 рр.) та перебудови губернаторського палацу (1840 р.).

Величні і неповторні шедеври архітектурного мистецтва створили в Україні Фердінанд Фельнер (1847 — ?) і Герман Гельмер (1849 — 1919). У Відні вони заснували згодом широковідому в Європі фірму «Фельнер і Гельмер», яка будувала здебільшого театри та інші громадські приміщення. В Одесі за їхніми проектами збудовано міський театр на Театральній площі (закладка відбулася 16 вересня 1884 р., а зведено споруду 15 вересня 1887 р.), фасад картинної галереї у Сабанєєвому провулку (1896 — 1897 рр.), у Львові — «Національ-казино» на вул. Листопадового чину, 6 (1897 — 1898 рр.), філію Австро-Угорського банку (вул. Січових стрільців, 9, 1897 р.), готель «Жорж» (пл. Міцкевича, 1, 1900 — 1901 рр.). Ними ж у 1904 — 1905 рр. збудовано театр у Чернівцях (пл. Театральна). На Східному Поділлі в с. Антонінах (Красилівський район Хмельницької області) цими зодчими 1906 р. здійснено реконструкцію резиденції графів Потоцьких. Унікальний Успенський собор старообрядців за проектом віденського зодчого В. Кліка побудований 1906 р. на Буковині у селі Біла Криниця Глибоцького району.

З 1793 р. і по сьогодні центральну площу Ринок міста Львова прикрашають чотири фонтани зі статуями, які створив австрійський скульптор Вітвер Гартман. Він же автор надгробків на Личаківському цвинтарі, графині К. Яблоновської у Львівському кафедральному соборі, декоративного оздоблення багатьох будинків.

Працювали у Львові сини відомого австрійського скульптора А. Шімзера Антон (1790 — 1836) та Йоганн-Баптист (1793 — 1856). Здобувши освіту у віденській Академії мистецтв, вони переїхали до Львова. Працювали у стилі класицизм та ампір. А. Шімзер створив рельєфи «Парис викрадає Єлену» і «Еней рятує батька» на будин-ках банківської фірми «Й. Гауспер і В. Віолану» (пр. Свободи, 1 — 3), виконав оздоблення фасадів будинків на вулицях Вірменській, 21, Краківській, 34, Шевській, 10, 12. Антоном Шімзером у співпраці з братом створено скульптуру сфінксів у тимпані особняка ( вул. Зелена, 102, 1829 р.), пам'ятник губернатору Ф. фон Гаутеру в Домініканському соборі (1824 р.), низку надгробних скульптур на Личаківському цвинтарі.

Й.- Б. Шімзер також є автором статуй і декоративних рельєфів на будинку Піллорів (вул. Винниченка, 8,1830-ті рр.), він здійснив рельєфне опорядження будинків на вул. Краківській, 11 та вул. Князя Романа, 24, створив рельєфні композиції на фасаді палацу Замойських (вул. Зелена, 24) та на фасаді бібліотеки ім. Баворовських (нині кабінет мистецтв Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника).

Художники, музиканти, письменники

Австрійського походження чернець Йосиф Прагтль у першій половині XIX ст. виконав десятки ікон для костьолів у Кам'янці-Подільському, Станіславові (Івано-Франківську), Берестечку. Антон Ланге в 1837 — 1838 рр. створив альбом літографій «Галичина в картинах». У Києві, неподалік від Олександрівського костьолу, понад 30 років, починаючи від 1900 р., діяла створена віденськими художниками І. Крюгером і К. Фрошем панорама «Голгофа».

Піаніст, диригент, композитор і педагог Франц Ксавер Вольфганг Моцарт (1791 — 1844) — молодший син композитора В.-А Моцарта, в 1808 — 1809 і 1822 - 1838 рр. жив і працював у Галичині, зокрема у Львові. Тут він створив чимало симфонічних, вокально-симфонічних, вокальних та камерно-інструментальних творів. Ф.-В. Моцарт був талановитим музичним педагогом: у Львові він працював учителем музики, диригентом театру, організував і очолив музичне товариство святої Цецилії, хор та інститут співу. Протягом багатьох днів 1895 р. у міському парку Києва відбувалися концерти віденського оркестру під керівництвом Едуарда Вільгельма Штрауса. У ті роки в Києві давали свої концерти солісти віденської консерваторії: співачка Р. Гофман, скрипаль-віртуоз М. Вольфсталь, піаніст А Грюнфельд.

25 жовтня 1848 р. у м. Чорт-кові на Тернопільщині народився письменник, літературознавець і перекладач Карл Еміль Францоз. Від 1858 р. він жив у Чернівцях, навчався у Відні та Граці. З 1877 р. проживав у Відні, з 1886 р. у Берліні. Редагував газету «Neue Illustrierte Zeitung» («Нова ілюстрована газета») та журнал «Deutsche Dichtung» («Німецька поезія»). У своїх поезіях, оповіданнях, повістях та романах реалістично відобразив життя тогочасного українського села. Автор роману «Ein Kampf um Recht» («Боротьба за правду»), присвяченого важкому життю гуцулів у середині ХГХ ст., їх боротьбі проти соціальних утисків. У своїх літературно-критичних статтях К. Францоз дав високу оцінку творчості Тараса Шевченка, визнав універсальність його таланту. У монографії «Die Literatur Kleinrussen» (друге видання 1889 р. під назвою «Від Дону до Дунаю») він зробив загальний огляд української літератури за період від XI ст. до 1880-х років.

Йозеф Рот
Йозеф Рот

У м. Броди (Львівська область) 2 вересня 1894 р. народився класик австрійської літератури, автор антимілітаристських романів Иозеф Рот. Освіту здобував у Львівському університеті. Його романи «Готель Савой», «Ціппер і його батько» перекладені українською мовою.

Аристократ у вишиванці

Вільгельм-Франц фон Габсбург-Лотрінген - Василь Вишиваний
Вільгельм-Франц фон Габсбург-Лотрінген - Василь Вишиваний

Виразником української ідеї був поет і військовий діяч Вільгельм-Франц фон Габсбург-Лотрінген, який прибрав собі і українське ім'я Василь Вишиваний (10.2.1895 — 18.8.1948). Він народився в істрійському Полі (Італія), був шостою, наймолодшою дитиною адмірала архікнязя Карла-Стефана і доводився онуком правлячого у другій половині XIX — на початку XX ст. імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа (із династії Габсбургів). Багато часу Вільгельм провів у гуцульському селі Живець. Його батьки надавали перевагу ліберальному вихованню. Певно, через це у юнака пробудився інтерес до «рутенів» (гуцулів), а через них — і до всього українського народу. На початку І світової війни він, офіцер 13-го полку уланів, відповідав за український військовий контингент. Вільгельм досконало володів українською (шостою іноземною), любив носити український національний одяг, здебільшого вишиту сорочку, за що його й прозвали Вишиваним.

Від березня 1918 р. Вільгельм командував Українським легіоном, що 1914 р. у складі цісарської армії воював на Східному фронті. Після розпаду Австро-Угорської імперії вступив на службу в Українську армію і очолив легіон Українських січових стрільців. Цей легіон, відтісняючи більшовицькі війська, дійшов до Одеси та Запоріжжя. Полковника Василя Вишиваного запросили бути військовим радником головного отамана армії УНР Симона Петлюри. Згодом В. Вишиваний переїхав до Австрії. Тут був активним співробітником часопису «Соборна Україна», який видавався у Відні, писав поезії українською мовою. 1921 р. видав збірку своїх українських віршів «Минають дні». «Я почуваю себе українцем і тільки для добра України можу працювати», — відповів він, відмовляючись від пропозиції гітлерівців запроваджувати в Україні їх режим. Через це він до закінчення!! світової війни перебував під наглядом гестапо. Після війни Василя Вишиваного у вересні 1947 р. у центрі Відня схопили агенти радянської служби «Смерш» і вивезли до Києва. Там його було засуджено за багаторічну проукраїнську орієнтацію радянським таємним трибуналом. У Лук'янівській в'язниці Василя Вишиваного отруїли 18 серпня 1948 р. на 53-му році життя.

2 липня 2000 р. в українській греко-католицькій церкві святої Варвари у Відні в урочистій обстановці було відкрито меморіальну дошку великому князю Вільгельму Габсбургу-Лотарінзькому, який гаряче і послідовно відстоював ідею незалежності України. Ініціатором створення цієї меморіальної дошки є Роман Новосад із Сімферополя, котрий перебував в одній камері Лук'янівскої в'язниці з В. Вишиваним.


Читати цю та інші публікації у своєму телефоні
на своєму сайті


1. Василь
12.08.2006, 01:54
Дуже цікава публікація. До речі, десь довелось почути, що Вишиваний перестав працювати у Петлюри саме після того, як останній домовився з поляками про спільний наступ проти більшовиків, і письмово підтвердив відмову українських намагань щодовключення території Галичини до складу Української держави.


Є що сказати? Говори на форумі або додай коментар:


(за бажанням)
Введіть код:
This is a captcha-picture. It is used to prevent mass-access by robots. (see: www.captcha.net)   



Інші коментарі

... ›››
Oleg Pk | 23.09.2011, 19:36

Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти. ... ›››
Василь | 04.09.2011, 18:19

В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,... ›››
Наталі | 23.08.2011, 17:49

Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію... ›››
Подільський | 20.08.2011, 17:43

На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн. (у книгарнях дорожче) :))) До речі, сьогодні, 17-го серпня, о... ›››
Іванченко Ірина | 17.08.2011, 15:12

Інші публікації

Наталя Околітенко про предтечу Шевченкового генія і про сучасне українське письменство
У постаті Наталі Околітенко поєдналися письменниця, вчена й журналіст. З...
Ключ для здобуття добра Україні
Приводом для зустрічі зі знаним літератором з Волині Іваном Корсаком став...
Україна-Польща. Країна, яку ми втратили.
Не знаю, чи пам’ятаєте ви, друзі, той період, коли ми тільки-но мріяли про...
Володимир Барна: “Письменники не дозволяють країні здичавіти”
Наш гість – письменник Володимир Барна, який, наче мотрійка, складається з...
Стоп, смог! - історія
Отже, почалося все зі смогу. Можна ігнорувати забруднення води – не так...
Що ж записано до нашої “книги життя”?
Письменник Михайло Слабошпицький потішив читачів новим твором «Що записано...
Як закохана жінка перемагає КДБ
Роман Сергія Германа, названий ніжним жіночим іменем «Інґе», який щойно...
Польща відзначила сьогодні День Незалежності
Сьогодні Польща відзначила 94 річницю своєї Незалежності. Урочистості...
Закон про п’ять колосків, або як подія 80-річної давнини вплинула на сучасну Україну.
80 років тому почався Голодомор. Геноцид українського народу, який знищив...
Акція на захист культурного простору в Гостиному дворі на Контрактовій (відео)
Не встигли відлунати пристрасті за Андріївським узвозом, як під загрозою...
Більше


Завантаження...

Стрічки публікацій   Мобільна версія сайту: PDA/WAP
Наш інформер на вашому сайті

  Умови використання та цитування матеріалів сайту
  Авторські права
  Застереження
© AnViSer 2004-2013.  Адміністрація порталу не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає банерообмінна мережа
Hosting by hostBe.net