Щиросердно зізнаюсь, що не є знавцем сучасної української літератури. Ні, звичайно, імена Андруховича і Жадана, Шкляра і Матіос чув. Ну та ще там братів Капранових. Декого навіть впізнати можу за фотографіями. Але – не читав!
Нічого дивного, в принципі – якщо вірити тим даним, які десь з місяць тому довелося почути від одного з цих письменників – Тараса Прохасько, читає їх всього лишень біля одного проценту населення України. До яких, вочевидь, я не відношуся.
Тим більше, що кажуть, нібито мужчини після 40-ка художню літературу взагалі не читають – хіба що технічну чи спеціальну. Не знаю, наскільки це правда, але для себе завжди мав подібне виправдання – почитати когось з класиків психології чи філософії мені й справді цікавіше.
От тільки й не знати сучасних українських письменників тепер вже теж ніби й соромно. Особливо якщо сам працюєш зі словом – хай там навіть і не художнім. З цими думками й зібрався у Львів, на форум книговидавців…
Частина І. Львів.
…Але цікавинки почалися ще на шляху до форуму. Ну ось, наприклад – ці скульптури на площі Ринок і поблизу, на вулиці Галицькій – живі. Чесно-чесно! Вони іноді кліпають очима і трохи змінюють позу. Правда Нептуна це не стосується – він точно кам’яний!
Схожі родзинки, що доповнювали колорит Львова, були й на самому форумі – наприклад експозиція з папером не тепер вже звичного нам, а ручного виготовлення. Або можливість за окрему плату власноруч зробити відтиск на одному з перших у Львові друкарських верстатів ось у такого колоритного дядька:
А вже за межами форуму, біля входу на вулиці Коперніка, впадав в око який прикольний яскраво-зелений автомобільчик. Розрахунок у його власників виявився правильний – захотілося зупинитися і сфотографувати:
А заодно й купити книгу …братів Капранових, чиїм цей автомобіль й був. Під таким ось прапором вони приїхали до Львова – щоб у нікого точно не виникало ніяких сумнівів щодо їхньої ідентичності. Старий Львів, старе авто, нові книги…
…. не тільки форум, а й весь Львів зараз являє собою таку ж чудернацьку суміш старого і нового світів. І зовсім поряд можна побачити і розриту до основи вулицю, на якій, гарячково готуючи місто до футбольного чемпіонату, працюють потужні екскаватори, і старовинні, зовсім недавно відреставровані костели.
Частина ІІ. Роздуми.
В наступні дні взявся за книги – знайомство з новою українською літературою для мене розпочалося з придбаних на форумі творів Капранових і Матіос. Несподівано у обох вразив стиль – чесно, чекав гіршого.
Можливо це теж одна з причин того, чому раніше уникав цієї літератури – вочевидь боявся якогось розчарування. Але значно цікавішим виявилося інше. Багато років цікавлячись психологією і політикою, не міг не помітити разючої відмінності між одним і іншим.
Зрілі й цілком поважні в повсякденному житті люди стають мов дурними тоді, коли стосується це політики. Кидаються в крайнощі, спорять до посиніння про незначні насправді речі, готові придушити один одного голими руками. А потім голосують за ідіотів.
Можна, звичайно, списати все на інфантилізм власного народу, звинувативши його в неспроможності відповідати за власний вибір і власну долю. Можна спробувати пошукати причину в деградації еліт, що теж буде правдою.
Але факт залишається фактом – уся наша сучасна політика давно вже звелася до крайніх проявів примітивізму у думках і судженнях. Та до неврівноваженості і гарячковості у діях.
Здавалося би – зарадити цьому могла б тільки інтелектуальна і мистецька, не політична еліта. Десь так, як ми про це думали в радянські часи – що в перших рядах борців за волю народу мають йти саме письменники й митці.
Тим більше, що це здається логічним з точки зору побудови системи народовладдя – про що я вже багато писав у своїх політичних статтях. А натомість маємо: то противсіхша Забужко звідкись випливе, то Андрухович Донбас комусь просто так віддати пропонує.
Здавалося б – не так має бути! І в той же час добре розумію, що намагатися когось вчити і переконувати – справа невдячна. І не письменницька зовсім. Над усе тоді, коли стосується це гримучої суміші переконань і принципів людини з її витісненими комплексами та інфантильними уявленнями.
Саме про це, в усякому разі, свідчить мій власний досвід. І особисто для мене давно вже стоїть схожа дилема – а чи варто за таких умов взагалі хоч щось писати? Навіщо когось переконувати, навіщо когось чомусь вчити, якщо тебе за це будуть тільки ще більше ненавидіти?
Міркуючи подібним чином, врешті-решт зацікавився: а навіщо і для кого пишуть наші письменники? Невже тільки для оцього 1-го % населення? Як вони для себе вирішують цей конфлікт між бажанням щось сказати людям і небажанням отримати за це не так схвалення, як ненависть? Першим наслідком таких роздумів стали досить-таки випадкові відвідини одного семінару за участю Тараса Прохаська. На всі свої запитання тоді я відповіді отримав – але з точки зору письменника. А ось як узгодити це з власними уявленнями – ще й досі не знаю. Хоча й надіюсь все-таки колись це зрозуміти.
Другим наслідком – теперішня спроба зрозуміти щось на форумі видавців, поспілкувавшись і побувавши там, прочитавши придбану літературу. І ось тут принаймі одне маленьке відкриття й справді з’явилося.
Бо ж іще одна причина того, що з нами відбувається – це наші витіснені уявлення, якими ми фактично зараз живемо, боячись повернутися до нормального життя. Таке часто буває з людьми в стані шоку чи після нього. І в якійсь мірі всі ми пережили його після розпаду СРСР – хто раніше, а хто пізніше.
Хтось – тому, що втратив велич колишньої держави, хтось – пізніше, бо виявився не настільки успішним, як сподівався. А ще хтось просто внаслідок власної бідності став уникати інших. Бідним бути стидно – так нас вчили в часи СРСР.
Тому не любимо згадувати минуле, боїмося говорити про особисте і кидаємося в крайнощі, шукаючи легку й зрозумілу причину того, що відбувається. Причину, яка б дала можливість звинуватити в усьому усіх, крім себе. Так стали інфантами.
Не тими, що були нащадками іспанських королів, а тими, що бояться бути дорослими. Так от, що стало для мене відкриттям у книгах сучасних українських авторів – їхнє вміння говорити і не боятися, відкриватися і розповідати про свої думки і почуття.
Вміння, обов’язкове для письменника. І саме воно створило хай там і фантасмагоричне, але розумне поєднання того інтелекту і того примітивізму, амбівалентність яких так чітко помітна у нашому повсякденному житті. І хоча б так запропонувало часткове вирішення того внутрішнього конфлікту, осилити який я все ще не в змозі.
Згадаймо слова, нещодавно сказані Ліною Костенко: „Повинна бути гуманітарна аура. Вона не вирішує всіх проблем. Але вона дає той шляхетний образ нації, що не соромно і в світі з'явитися.”
Бо той шлях, яким нас вели наші політики, давно вже завів нас у глухомань. Бо тільки змінивши щось в своїх думках, уявленнях і моделях поведінки можна щось змінити у нашому житті.
Письменники тут звичайно не порадники і далеко не еталон, як думалося раніше. Більше того – може вони й справді найбільш безвідповідальна частина суспільства, як це каже Тарас Прохасько. А проте вони володіють таки однією відмінною рисою – здатністю бачити УСЕ життя, а не тільки одну його частину.
І саме головне – здатністю узгоджувати між собою різні частини різних життів різних людей, чого давно вже не вміємо ми, відстоюючи кожен істинність саме свого життя і саме своїх поглядів. Люблячи своїх і ненавидячи чужих, ми давно вже, здається, не бачимо ні себе, ні інших…
Ігор Лубківський, психолог, член Української Спілки Психотерапевтів (всі фото автора)
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12