Власне кажучи, на цьому я вже хотів було закінчити свої роздуми – бо принаймі для себе вияснив те, що хотів було зрозуміти. Але боюся, що якщо зроблю так, то тоді мене звинуватять в тому, що замість відповідей на одні запитання я поставив інші, ще складніші, до того ж користуючися не зовсім досконалим логічним апаратом. Правда на це я можу заперечити, що все-одно в будь-якому випадку краще знати і розуміти, що відбувається, хай навіть і нема поки що готового рецепту стосовно того, що саме треба робити. А проте .... ми все-таки можемо згадати те, що вже говорили стосовно ставлення до історії:
Справжня наука має відповідати двом критеріям: а) пояснити ті події чи факти, які вже відбулися ; б) пояснити ті події, які відбуваються зараз і передбачити їхній розвиток в майбутньому.
Ну що ж – минуле ми вже гірше чи краще спробували пояснити і навіть стосовно теперішнього спробували хоч щось сказати. А як стосовно майбутнього?
* * *
І. Майбутнє України
1. Ідеальна держава Напевно тепер ми вже зможемо сформулювати хоча би приблизно, яким має бути той ідеальний державний устрій, до якого ми маємо прагнути:
1) Визнання права кожної людини на вільне і свідоме прийняття рішеннь стосовно її власного життя – чи розвиватися їй, чи залишатися такою як є, і якщо розвиватися – то куди саме. Чи навіть деградувати - якщо це не заваджає життю і розвиткові інших.
2) Наявність розвинутої релігійної чи світоглядної моделі. Безперечно основним є те, що за основу для України цілком може бути взяте православне християнство – але з обов’язковим врахуванням в ньому вищого релігійного жіночого начала у вигляді Софії-мудрості, культурних язичеських традицій і розвинутого земного чоловічого характеру, символом якого стало козацтво, або з врахуванням тих відмінностей в релігійному сприйнятті світу, які притаманні греко-католицькій церкві.
3) Можливість регулювання тієї частини влади, яку суспільство віддає, „довіряє” державі чи навіть створення механізму для забезпечення можливості відкликання такої довіри.
4) Створення умов для обмеження хаосу, саморуйнації і самознищення в розвиткові суспільства.
5) Створення умов чи навіть стимулів для розвитку кожної окремої людини.
6) Створення механізму, який би забороняв розвиток однієї людини за рахунок обмеження розвитку інших, за рахунок їхньої експлуатації чи приниження їхніх прав і свобод.
2. Розвиток України – внутрішня політика Майбутній розвиток подій в Україні цілком очевидно буде пов’язаний з тими процесами, про які ми вже говорили. Тобто ті процеси, які привели до розколу України, тепер будуть продовжуватися і дальше, тільки тепер вже у вигляді якогось взаємопроникнення ідей і культур. З одного боку - захід України напевно змушений буде стати більш терпимішим, з іншого – ідея національного відродження напевно дійде все-таки і до сходу України. Тим більше, як це не дивно звучить, що саме для нього вона теж цілком зрозуміла і далеко не нова – адже основою національного відродження 20-х виступали саме Харківщина і Донецьк. В цьому плані тут взагалі проглядається одна досить цікава закономірність.
На початку 90-х роках ідеологом національно-демократичного відродження України виступала західна Україна, рік тому ця ідея об’єднала вже всю центральну і західну її частини, а тепер доля країни буде вирішуватися на парламентських виборах наступного року на її сході. Так от - парадокс тут в тому, що які би події не відбувалися далі, але захід України і переважна частина її центральної частини все-одно буде голосувати за сили, які уособлюють в собі національно-демократичну ідею. Тому в будь-якому разі долю України тепер буде вирішувати тільки її схід. І варіантів тут всього два, залежно від того, що саме він вирішить для себе:
1) або – і дальше продовжувати відстоювати якусь свою не до кінця зрозумілу позицію – чи то у вигляді ностальгії за Радянським Союзом, чи то у вигляді навіть якогось наплювательського ставлення на інших, чи то у вигляді не до кінця зрозумілої образи на всіх і все;
2) або – підтримати ідею національного відродження чи навіть запропонувати і щось своє, але таке, щоб воно було прийнятним для решти України.
Тоді, в одному випадку в Україні знову, вже вкотре, законсервується існуючий стан речей, а в другому, можливо, і справді нарешті зможе проявитися хоч якийсь шанс на розвиток, якого ми вже давно всі чекали, якщо, звичайно, вдасться при цьому врахувати все те, що ми вже вияснили для себе, щоб не наробити нових помилок. Тому доля України тепер в руках її південно-східної частини і навіть якщо наша держава і наш народ прийме все-таки ту модель розвитку, яку так наполегливо останні роки відстоює її захід, то все-одно в кінцевому результаті це буде перемогою саме сходу.
3. Розвиток України – зовнішня політика Ну що ж – тут теж в основному все зрозуміло - буде сильна держава, будуть сильні люди в ній – буде можливість і визначити своє місце в світі. Хочеться наголосити тут, виходячи з наших міркувань, лише на кількох речах:
а) неможливо забезпечити хоч якусь більш-менш чітку і зрозумілу зовнішню політику до того часу, поки не буде створена політика внутрішня, поки держава не визначиться з її внутрішніми цінностями і з її ставленням до своїх громадян;
б) зовнішня політика виявляється напряму пов’язаною зі світоглядними і релігійними уявленнями, тому і вирішуватися вони мають в комплексі.
Тобто в загальному справа виглядає так, що:
а) або Україна реалізує своє призначення в плані створення нового типу суспільних відносин і нового типу ставлення держави до людини і тоді дійсно зможе дати якийсь імпульс розвиткові і всього світу і знайде своє місце в світі;
б) або залишиться такою, як є зараз: аморфною, розмитою і невпевненою в собі – і вже так ніколи нічого цікавого з себе представляти і не буде.
ІІ. Майбутнє світу
1. Розвиток світу. А ось спрогнозувати розвиток світу виявляється вже не так просто. Звичайно можна було би зробити і таку спробу, але тут зразу же виникає цілий ряд таких запитань, яких зовсім не було при аналізі розвитку держави і тому напевно в основному їх всіх прийдеться відкласти до наступного разу. А проте одна дуже цікава закономірність тут є – така, яка виявляється важливою і для нас, якщо ми справді хочемо щось зрозуміти. Мова йде про те, що всіх нас зараз, незалежно від місця проживання і від національної чи партійної приналежності, не влаштовує теперішній розвиток України.
А отже – мова не йде про стабілізацію того стану речей, який існує зараз, мова йде про необхідність змін, навіть якщо де в чому такі зміни будуть спробою повернення назад. А раз так – то цілком логічно було би спробувати знайти якийсь схожий історичний досвід, коли людство вже намагалося щось змінити в світі. Звичайно історичних паралелей тут можна проводити скільки завгодно і яких завгодно, але якщо говорити саме про таке завдання, то не можна обійти увагою основного – діяльність Ісуса Христа. Правда говорити на цю тему – справа невдячна і небезпечна, тим більше що сам факт його реального існування все-ще так до кінця і не доведений. Але повторюю знову, вже вкотре – нас в першу чергу цікавить не сам цей факт його матеріального існування, як те, які соціальні зміни виникли в результаті цього. А останнього напевно заперечувати вже не зможе ніхто – навіть літочислення ведеться від дати його народження.
Також напевно прийдеться визнати, що неможливо в цій ситуації достатньо достовірно встановити якусь одну, головну ціль, тим більше, що в тому цілком могли бути і ще якісь інші цілі, недоступні для нашого теперішнього розуміння. Але нас це і не цікавить, нас цікавить лише одна складова його діяльності, яка має безпосереднє відношення до нашого дослідження – саме ця спроба щось змінити в світі. Давайте спробуємо спрогнозувати, як саме це можна було зробити:
1) необхідно було зібрати інформацію стосовно того, що можна вважати поганим. Зрозуміло, що для цього той, хто збирає таку інформацію, мав бути достатньо відкритим і незахищеним перед злом, інакше навряд чи воно хоч якось би себе проявило по відношенню до нього і, крім того, навіть тоді він мав би ще якось додатково його спровокувати. Ну що ж – напевне так і було зроблено, в усякому разі може це хоч трохи пояснює поведінку Ісуса Христа і ту пасивність і беззахисність в його вчинках, яку ще й досі так ніхто і не зміг зрозуміти;
2) необхідно було створити образ позитивного майбутнього – це теж було зроблено, - так появилася євангельська проповідь «царства божого», яке має незабаром прийти. Саме слово «Євангеліє» означає «Блага Вість», якраз стосовно приходу цього Царства Божого;
3) необхідно було створити образ негативного майбутнього – того, чого ми хотіли би уникнути для себе в майбутньому - так появилися слова стосовно «кінця світу», який має незабаром прийти з усіма його можливими негативними наслідками;
4) після того образ негативного майбутнього треба поєднати в розумінні людей з тим злом, яке існує в повсякденному житті, і яке вже було в більшій чи меншій мірі на той момент встановлене. Так виник логічний ланцюжок: зло з минулого породжує зло теперішнє, і як наслідок - розіп’яли Бога і позбавилися божественного благословення і божественної присутності, що може призвести до загрозливого майбутнього у вигляді кінця світу і геєни огненної.
Це поки що все стосовно зміни. Але такий приблизний аналіз буде неповним, якщо не побачити головного – того, що ця картина получилася дещо незавершеною: ми отримали два образи зла – в минулому і в майбутньому, але лише один образ добра – в майбутньому. Цілком очевидно, що для симетрії необхідний образ добра і в минулому, щоб було на що рівнятися і що брати за основу. Власне кажучи, саме так завжди ми і робимо в повсякденному житті, іноді свідомо, коли пригадуємо тільки найприємніші моменти життя, а іноді і цілком автоматично – коли щось важке і неприємне повністю щезає з пам’яті і просто забувається, так що після того залишається тільки щось хороше і приємне. Якась схожа спроба була здійснена і в Євангеліях, коли родовід Ісуса Христа вже навіть дещо штучно був прив’язаний до родоводу єврейського царя Давида.
Але зрозумілим напевно є і наступне – що в умовах, коли людство розвивалося настільки неправильно, що потрібні були такі кардинальні методи втручання в його еволюцію, навряд чи можна було знайти в його минулому хоч щось хоч трохи позитивне. Таке явище теж добре відоме в психології людини – так людина, яка пережила якусь важку травму, дуже довго потім не може прийти до себе - тому що ще і ще переживає те, що вже сталося. Саме з цією метою – щоб віднайти в цьому трагічному минулому хоч якийсь позитивний смисл і зрозуміти, чому це сталося саме з нею, і як цього можна було уникнути. Але таке не завжди вдається, і поки цього не станется, доти вона так і не зможе почати повноцінно жити. Але що тоді ще можна зробити в такій ситуації? Іноді кажуть – почати життя спочатку. Якийсь смисл в тому є, і тому щось схоже було зроблено і стосовно розвитку всього людства. Коли не існує чіткого і зрозумілого минулого, тоді треба створити йому відповідну заміну – чітку і зрозумілу точку відліку. Такою точкою стало те, про що ми вже говорили – дата народження Ісуса Христа, Різдво.
Звідки ж взялася друга точка – Воскресіння? Можливо вона з’явилася для забезпечення більшої гарантії невідворотності очікуваних змін, але швидше за все тут проявилася вже інша закономірність – стосовно майбутнього. Річ в тому, що коли майбутнє теж недостатньо зрозуміле, як-от «Царство Боже», яке кожен все-таки може сприймати по-своєму, – то тоді і стосовно нього потрібно теж задати якусь конкретну подію – «другу координату». Так і виникло це свято Паски-Воскресіння. А дві «точки відліку», вже цілком чітко задають напрямок розвитку, адже дві точки і визначають пряму, чи не так?
Але яке значення має вся ця, безумовно цікава,теорія, до наших політичних роздумів і до долі України? А річ в тому, що розвиток окремої держави де в чому схожий на ту ситуацію, яку ми вже описали. Наприклад Радянська влада, можливо навіть не знаючи цього всього, цілком чітко користувалася такими же механізмами – було все тих же дві точки відліку: в минулому – жовтнева революція і в майбутньому – образ комунізму, до речі – зовсім невизначений і незрозумілий – і це теж могло стати однією з причин того, чому цей Радянський Союз в кінцевому результаті все-таки перестав існувати.
Ну що ж, стосовно нашого власного майбутнього, і майбутнього України ми вже гірше чи краще розібралися, але от з другою точкою – минулим не все так просто. Практично навіть за останні десятиліття нас його зовсім позбавили, і перші роки незалежності так нічого і не виправили в цьому плані, тому для побудови України, як в принципі і для будь-якої іншої держави виявляється життєво необхідним крім розуміння того куди йти, ще й інше – або чітке і зрозуміле минуле, або якась фіксована точка відліку в минулому – якась подія, існування і наслідки якої беззаперечно визнаються переважною частиною суспільства. Такого в нас ще не було в нашому аналізі, тому цілком очевидно, що цей фактор ми теж мусимо врахувати для прогнозування і нашого власного розвитку і розвитку окремих країн в світі.
2. Розвиток окремих країн. Звичайно світ проживе і без України, але загальні тенденції розвитку країн напевно в основному будуть залежати від тих факторів, які ми вже вияснили для себе. Тобто:
1) Наявність моделі розвитку – або релігії, або світоглядної побудови, яка, як ми це вже встановили для себе, не має бути напряму прив’язаною до статевих ознак, або має містити в собі в одинаковій мірі як чоловіче, так і жіноче начало.
2) Можливість повноцінного економічного розвитку, який має визначатися двома факторами – забезпеченням мінімальних потреб людини, але таким забезпеченням, щоб це не обмежувало її бажання добиватися чогось більшого і можливістю розвитку окремої людина, але такою можливістю, яка би не приводила до знищення однієї частини суспільства заради процвітання іншої.
3) Наявність земних моделей розвитку – культу молодої дівчини і активного чоловічого розуму.
4) Відсутність чи наявність такого розвитку, який може становити небезпеку для інших держав, або який буде породжувати небезпечні конфлікти всередині самої держави.
5) Наявність розвинутого історичного минулого, або чіткої, фіксованої і беззаперечної „точки відліку” в минулому – історичної події, важливість якої визнається переважною частиною суспільства і яка є достатньо досліджена і беззаперечна.
Під ці характеристики попадає не так вже й багато країн світу:
1. Іран – чітка ієрархічна релігія і чітке родове суспільство. Можливо – розумне поєднання контролю і ініціативи в економіці. Недоліки – відсутність жіночого начала в релігії, навіть ще більша, ніж в християнстві, де існує хоча-би сильно розвинутий образ Марії та приниження жіночого начала на побутовому рівні. Очевидно, що все це стало наслідком не до кінця осмисленої спадщини тієї ж богині Кибели.
2. Німеччина – унікальна перспектива в економічній сфері, якщо їй вдасться поєднати кращі риси західної і радянської економік. Чітке осмислене минуле, в т.ч. і з тим негативним досвідом, який навчить чого не треба прагнути в майбутньому. Недоліки – все ті ж у ставленні до жінок, що і в Ірані, хоч і проявлені зовсім в іншій формі. На перший погляд така схожість між двома абсолютно різними країнами здається дещо дивною, але це стане значно зрозумілішим, якщо згадати, що саме ці дві нації чи навіть етноси і створили в свій час арійську расу.
3. США – ситуація виглядає досить тривожною все через той же спотворений чоловічий розум – спадщину Сатани і через відсутність розуміння того, до чого треба прагнути в майбутньому. Краще можна прочитати про це в статті Олега Платонова „Почему погибнет Америка” http://lib.ru/PLATONOWO/america.txt. Хочеться звернути також увагу на відсутність чітко осмисленого минулого. В якійсь мірі цей недолік пробували виправити створивши „точку відліку” в минулому – прийняття конституції, тому напевно можна припустити, що США будуть існувати до тих пір, поки розвиток негативних тенденцій не переважить ті цінності, які відстоює ця конституція.
4. Україна – без коментарів, це вже було – проблема тільки одна – чи вистачить самого простого, самого примітивного розуму і звичайного чоловічого характеру. Хоча, правда, тепер добавилося ще одне, цілком зрозуміле і логічне – необхідність пізнання і осмислення минулого, чи створення тієї «точки відліку», про необхідність якої ми вже говорили. Можливо такою точкою зможе стати „помаранчева” революція, якщо вона все-таки буде завершена і якщо її результати будуть визнаватися переважною частиною українського суспільства.
5. Росія – а ось це вже цікаво. З одного боку – вміння захищати і свої інтереси і свою державу та все та ж, досить позитивна православна релігія, але тут вона дещо спотворена непримиренністю і відсутністю того образу Софії, про необхідність якого ми говорили. З іншого – досить ніжні і красиві жінки, що для Росії в даній ситуації дійсно може виявитися сильним позитивним фактором, саме таким, про який писав Достоєвський, кажучи, що «краса врятує світ», і це для Росії і дійсно може виявитися правдою.
Тому проблема тут в основному полягає в тому, що і так давно вже витає в повітрі – в відсутності чіткої ієрархічної моделі розвитку, пов’язаної і з релігійними і зі світоглядними принципами і в відсутності чітко осмисленого історичного минулого, особливо якщо згадати постійні суперечки з Україною стосовно цієї історичної спадщини. І найнебезпечніше – це те, що не переосмислений негативний досвід ні періоду сталінізму, ні – комунізму в цілому. Тому в Росії і виникає сильна спокуса і дальшого вирішення своїх проблем за рахунок знищення інших – великодержавний шовінізм, від якого вона все-ще ніяк не може відмовитися і який зовсім не має чим замінити і тому вона зараз ніби й справді знаходиться на роздоріжжі двох зовсім різних шляхів розвитку.
6. Індія і Китай - тут щось коментувати важко – це вже не стільки народи чи держави, як цілі цивілізації і майже половина населення всієї планети. Хоча зрозуміло, чому саме вони так розвиваються – сильно розвинуті родові відносини, наявна відкрита релігійна модель розвитку, яка цілком враховує і жіноче начало, нормальне сприйняття жінки і на побутовому рівні. Та й з економікою поступово все налагоджується, треба буде тільки зберігати баланс між регулюванням і ініціативністю. Можна проте припустити в майбутньому розвиток деяких світоглядних конфліктів в Китаї, де все-таки нема чіткої ієрархічної ідеології і моделі розвитку, і де релігійне сприйняття все-таки не є достатньо досконалим.
7. Південна Америка – це теж дуже цікаво. Цілий культ молодих дівчат, присутність жіночого начала у вигляді культу Матері Божої, єдина проблема – економіка, але здається і тут все поступово буде приходити в порядок.
8. Ну і можливо ще деякі країни ми тут пропустили, вибравши тільки найцікавіші з них. Можна лише припустити що з европейських країн достатньо непоганими виглядають і шанси Польщі, та, трохи гірше – шанси Франції.
ІІІ. А чи правда все це? І що тоді робити далі?
1. А чи правда все це? Звичайно спірним залишається твердження, чи можна застосовувати при аналізі політичної ситуації ті методи, які підходять для аналізу людської психіки і людської поведінки. Напевно будь-який професійний історик, психолог чи філософ підніме такий підхід на сміх. Але що вони можуть запропонувати замість цього? Ми чекали їхніх висновків останніх 10 і більше років – і так нічого і не дочекалися! Чи не досить? Тому краще давайте згадаємо те, що ми говорили на початку саме стосовно такого нашого підходу:
2. Тоді ж що робити? Але вихід є – парадоксальний за своєю безглуздістю, нелогічністю і навіть непрогнозованістю – і так само парадоксальний за своєю простотою – спробувати застосувати до цієї проблеми той розум, який нам здавалось би тільки заважає, який не може зрозуміти, що відбувається, але який за ці останні 13-15, 100, 200-300 і 1000 років досягнув все-таки значних успіхів – хай і в інших сферах людської діяльності. Але хто нам сказав, що підходити до аналізу свого життя, своїх цілей і політики своєї держави треба більш по-дурному і більш безвідповідально, ніж ми це робимо в чомусь іншому?
Тому давайте подивимося, як вирішували такі чи схожі конфлікти точні науки. Там теж не одне сторіччя тривали битви за правильність наукового підходу і за те, що саме можна вважати критерієм істинності, а що – ні. Подивимося наприклад, як цю ж проблему вирішили для себе фізики:
1) будь-яка теорія вважається правильною до тих пір, доки вона пояснює всі наявні експериментальні дані (в нашому випадку – історичні дані);
2) хоча б один приклад, який не може пояснити теорія, вже свідчить про її неправильність (ну таких випадків вже більш ніж достатньо – як і з т.зору матеріалістичної науки, так і з т.зору релігійних уявлень);
3) нова теорія має як частковий випадок включати стару теорію і пояснити всі ті нові дані, які стали суперечити старій теорії;
4) нова теорія має передбачити нові закономірності, які потім повинні бути підтверджені експериментально новими даними.
Тому ми по можливості спробували пояснити існуючі історичні дані, краще чи гірше пояснили те, що відбувається зараз і навіть спробували по можливості передбачити майбутнє. І якщо комусь не подобається викладене нами, то саме так він і може це сприймати – як наукову гіпотезу, критерієм істинності якої повинен стати майбутній розвиток подій. Ну що ж – побачимо – чекати залишилося вже зовсім недовго, бо деякі з описаних подій – як от парламентські вибори 2006-го року відбудуться вже зовсім скоро. А якщо хтось і після цього буде незгідний з нашими висновками – то нехай самостійно спробує довести щось інше – і вже ми подивимося, що з того вийде!
3. Що робити далі? Стосовно ж того, що робити зараз, я знову, вже вкотре, хотів би звернутися до Історії України все того ж Крип’якевича – якраз саме на тому місці, де ми її і залишили, на стор. 261-262:
Але серед розбиття і розчарування, в якому перебувала Україна, Коль добачав творчі елементи, що повинні були в майбутньому виявитися. „Нема найменшого сумніву, що колись велетенське тіло Російської імперії розпадеться і Україна стане знову вільною і незалежною державою. Цей час наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Поки що Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови Української Держави лежить готовий: коли не сьогодні, то завтра з’явиться будівничий, що збудує з цих матеріалів велику і незалежну Українську Державу”.
Тут ми зробимо невелику паузу, щоб зафіксувати це твердження в пам’яті .... і продовжимо далі:
На зміну дворянству, яке не змогло підняти давньої державної будови, прийшла нова суспільна група — демократична інтелігенція. Вона походила здебільшого з міщанства, але причалили до неї освічені одиниці з інших класів — з дрібної шляхти, козаків і селян, так що вона репрезентувала різні кола громадянства. В одну цілість з'єднувала інтелігенцію вища освіта. Це був час, коли на українських землях почали діяти перші університети (...) і цілий ряд середніх шкіл; досить багато молоді відвідувало російські університети, а дехто шукав освіти в Західній Європі. Розвинулася наукова література; не зважаючи на гостру цензуру, в Україну проникали нові ідеї з Заходу. Нова інтелігенція не відкидала давніх політичних і культурних традицій, але вважала їх за недостатні для своєї епохи і шукала нових шляхів.
Головна ідея, з якою виступило нове покоління, була — політичні і культурні стремління оперти на народ, на народну масу. Це не був погляд цілком новий: вже в минулих часах, за селянських повстань, на Січі, в гайдамаччині сильно пробивалося переконання, що влада повинна належати не до панства-старшини, а до черні; ідеологами таких поглядів були Брюховецький, Петрик Іваненко, різні запорізькі кошові. Нова інтелігенція, що не була вже зв'язана з дворянством, а часто походила з соціальних низів, прийняла такі гасла до своєї програми. Прийняла їх тим більше, що такі самі погляди набули панівного значення на Заході, починаючи від великої революції, а також романтизм поставив народну масу в центр своїх зацікавлень. Інтелігенція звернулася до народу, шукаючи в ньому джерел свідомості і національної сили.
А це вже цікаво, це напевно вже трохи схоже на той державний устрій, який ми би хотіли зараз побудувати для себе, чи не так?
Дослідження народної культури. Молоді ентузіасти-романтики знайомилися з народнім життям через мандрівки та екскурсії. Про це писав Микола Костомарів*: "Починав я робити етнографічні екскурсії з Харкова по сусідніх селах, по шинках, що за тих часів були справжніми народними клубами. Я слухав оповідань і розмов, записував слова і вислови, втручався до бесіди, розпитував про народне життя-буття, записував звістки, що їх мені доставляли, і казав співати собі пісень. На все те я не жалів грошей — і як не давав їх просто в руки, то годував і поїв своїх розмовців". Так тогочасна інтелігенція всіма силами намагалася з'єднатися з народом. Але цих перших дослідників мало цікавило економічне і соціальне життя селянства,— вони звертали увагу тільки на народну словесність, шукаючи в ній джерел для свого погляду на світ.
262 Народні пісні, перекази, легенди, приказки вони вважали за безцінну скарбницю, в якій зберігаються традиції давнього минулого, відвічні елементи національного світогляду, які можуть послужити за матеріал для будування нового життя. З незвичайним запалом визбирували вони залишки народньої творчості (...) Народна творчість, що до того часу була в забутті і погорді, несподівано виринула як найвищий тип мистецтва, що мав бути зразком для нового письменства. І це була поезія саме українського народу, того мужицького народу, до якого панство сусідніх народів ставилося з таким презирством. Але тепер настала просто мода на українську пісню і український побут. Це сконстатував молодий Гоголь у Петербурзі в 1820-их роках, де всі цікавилися етнографічними та історичними матеріалами з України; а серед польського панства виникли гурти так званих балагулів, що намагалися свою обстанову влаштувати на мужицький спосіб і захоплювалися народною піснею. Почування української інтелігенції набрали через те барви високого ентузіазму. Не було вже мови про меншовартість українського народу — його творчість запевняла йому визначне місце серед інших народів.
Ну і необхідна примітка: с. 262. Костомаров (Костомарів) Микола (1817—1885) — історик, публіцист, письменник. Закінчив Харківський університет. В 1844—45 рр. — вчитель історії в Рівненській і Першій Київській гімназіях, з 1846 — ад'юнкт професора Київського університету. В 1846 р. разом з В. Білозерським, М. Гулаком, П. Кулішем, Т. Шевченком заснували Кирило-Мефодіївське Братство, програмні документи якого "Книги Битія українського народу", "Правила", дві відозви написав М. Костомаров. Після розгрому кирило-мефодіївців був засуджений на рік в'язниці з висилкою до Саратова, де працював на обов'язковій канцелярській службі до 1856 р. В 1859—1862—професорПетербурзького університету. З 1862 — повністю займався виключно науковою діяльністю. Помер і похований у Петербурзі.
Автор фундаментальних праць з історії України XVI—XVII ст. "Богдан Хмельницький" (у 3 т), "Руїна" (1879—1880), "Мазепа та Мазепинці" (1882—84), розвідок "Гетьманство Виговського", "Гетьманство Юрія Хмельницького", "Павло Полуботок". Написав також "Русскую историю в жизнеописаниях ее важнейших деятелей" (1874—1876), де найбільше уваги приділено українським історичним діячам. Основоположник народницького напрямку в українській історіографії, автор низки етнографічних студій, редактор 3—5 томів "Трудов" етнографічно-статистичноі Комісії П. Чубинського, написав багато публіцистичних статей в різних періодичних виданнях. Як письменник належить до харківської школи романтиків. Збірки поезій "Українські баляди" (1839), "Вітка" (1840) видавав під псевдонімом Ієремія Галка. Написав історичні драми "Сава Чалий" (1838) та "Переяславська ніч" (1841). Його літературна творчість російською мовою має менше значення.
А тепер спробуємо з’єднати головне, що ми вже почули, разом: 1. ... коли не сьогодні, то завтра з'явиться будівничий, що збудує з цих матеріалів велику і незалежну Українську Державу". 2. ... політичні і культурні стремління оперти на народ, на народну масу. ... влада повинна належати не до панства-старшини, а до черні; 3. ... Народні пісні, перекази, легенди, приказки ... можуть послужити за матеріал для будування нового життя.
Здається цікаво, чи не так ? Звичайно в якійсь мірі це може бути підказкою для того, що і як треба зробити. В усякому разі тепер здається хоч трохи зрозумілим те, чому основою національного відродження України на наступному історичному етапі стала саме Харківщини – в роки червоного відродження 20-х років. Але ще цікавіше повернутися до однієї фрази, яка можливо пояснить, чому цього так і не вдалося зробити, яку ми вже виділили, але поки що пропустили:
Але цих перших дослідників мало цікавило економічне і соціальне життя селянства (!)
Ось воно! Чи не в цьому і була причина всіх пізніших бід в побудові держави, принаймі саме в ті перші роки українського комуністичного відродження? І саме така зневага в кінці кінців і закінчилася трагічно – тим, про що ми вже говорили – тодішня інтелігенція так і не змогла захистити своє селянство, а по-великому рахунку – і весь народ, бо саме селяноство становило на той час, на тій же Харківщині його основну частину. І саме це і закінчилося тим трагічним голодомором 33-го року, про який ми вже згадували і який стоїть тепер перед нами нездоланною перешкодою в справі побудови нової України!
Ось він – той історичний досвід, який би мала винести Україна з тих часів, замість того, щоб піддаватися депресії – що не можна розколювати суспільство на будь-яких два класи, чи то на владу і виборців, чи то на інтелігенцію і селянство, чи то на партію і народ, якщо немає можливості вільного і повноцінного обміну між цими класами, якщо між ними виникає приниження, зневага, експлуатація чи залежність, чи навіть просте відчуття зверхності і нерозуміння, і якщо кожна конкретна людина втрачає право вибору де саме і з ким їй перебувати і що робити, бо
„...кожне царство, само проти себе поділене, запустіє, і дім на дім упаде” (Євангелія від Св. Луки, 11,17)
Власне кажучи, на цьому місці я знову, вже вдруге, хотів було завершити наші роздуми. І навіть так було і зробив і кілька днів жив з цим дивним відчуттям – завершеної справи, але й - якоїсь незрозумілої тривоги. Звідки воно прийшло, це відчуття тривоги, чи може це знову озвалася наша підсвідомість? Але якщо так, то чому? І тому я все-таки вирішив ще раз все переглянути, а потім раптом зрозумів – справа тут саме в цих останніх кількох абзацах і в тому висновкові, який ми зробили. Ні, висновок сам по-собі правильний, от тільки те, що йде за ним – зовсім неправильне. Знову появилося відчуття поразки і, як наслідок – депресії!!!
IV. Знову про те ж саме - де сховане прокляття України?
Ну, перша причина наших невдач лежить зразу ж на поверхні – біда сталася тому, що замість того, щоб думати про державницькі устремління, стали надмірно захоплюватися культурою, зневажаючи в той же час повсякденне життя носія цієї культури - звичайного рядового селянина і громадянина. В тому і полягає талант Шевченка, що йому, на відміну від багатьох його наступників, таку єдність державотворчих тенденцій і культурних традицій зберігати ще вдавалося. І саме цей розрив, який проявився вже після нього, в значній мірі і зумовив подальший розвиток подій в Україні в 1917-1918 рр. – коли на чолі держави стояли високоінтелігентні і культурні люди, як-от Грушевський і Винниченко, які проте так і не змогли закласти основи будови державної політики чи то в силу поганого розуміння того, що відбувається, чи то, можливо, якраз саме в силу своєї надмірної культурності і відірваності чи то від реального життя чи то від усвідомлення справжніх прагнень свого народу.
А ось другий висновок вже не настільки зрозумілий. І навіть якщо мова тут знову зайшла про відчуття депресії і втоми, то зовсім незрозуміло, чому до нього тепер примішалося ще й відчуття тривоги. Проте, можливо, недарма ж ми списали таку купу паперу і потратили стільки часу – і може зможемо тепер розібратися і з цією останньою перешкодою тими ж методами, що і раніше, тільки тепер вже враховуючи все те, що вже знаємо. І попробуємо зрозуміти, яких висновків ми вже досягнули:
1. Чому повернулася втома? Ну що ж - якщо ми в результаті досліджень отримали той же результат, що і на початку, то це ще зовсім не обов’язково означає поразку – з нами залишився наш досвід і всі ті проміжні висновки, яких ми досягнули. Але і сам цей результат, сам по-собі теж є надзвичайно цікавим і навіть корисним. Річ в тому, що якщо одна і та ж ситуація повторюється незалежно від будь яких наших дій – то це цілком явно вказує на наявність ще якоїсь психічної структури. І щоб зрозуміти, що це таке, давайте прислухаємося до голосу нашого внутрішнього відчуття, яке явно нам хоче щось сказати. Ось воно: «що б ви не робили – все-одно в вас так нічого і не вдастся, все-одно все залишиться таким, як є, і ви ЗАВЖДИ залишитеся такими, як є!!!» - що це? Хіба це не те, що відповідає нашим теперішнім почуттям?
А з другого боку - що це, якщо не цілком зрозуміла і логічна позиція противників українства і українського? - не прив’язуючи ці терміни напряму до національної приналежності, як і не були вони колись напряму привязані до неї на тій же Харківщині в період її відродження. Саме так завжди і буває, коли в нас щось не вдається – тоді нам вчуваються такі ж слова. Що ми тоді кажемо? От прокляття! Хіба це не воно? І хіба це не його словесний вираз? Тоді що – все так погано?
Але до чого тут тривога? Ну нехай навіть і існує якесь міфічне прокляття, що нам до того? Ну не вдалося нам щось змінити, чи зрозуміти, хай навіть і через вплив такого прокляття – значить все залишиться так, як є, чи, принаймі не гірше, ніж це було на початку нашого дослідження! І тоді це - теж результат і значить все треба залишити так, як є! Тоді дійсно треба боротися за стабільність і за збереження існуючого стану речей, як це нам говорили ще рік чи два тому. От тільки парадокс – відчуття тривоги від такого припущення чомусь зовсім не щезає і навіть більше того – стає ще сильнішим і наполегливішим і напевно вже аж настільки сильним, як це було ще до початку нашої революції рік тому. То може все якраз навпаки?
Тривога виникає тоді, коли якісь наші дії можуть принести щось непевне чи небезпечне в майбутньому. І якщо бажання відмовитися від наступних досліджень тільки підсилює її, то варіантів тут всього два – або це значить, що саме такий розвиток подій і таке наше рішення і може принести погіршення ситуації, або, в іншому разі, це має означати те, що ми вже надто близько підійшли до розуміння справжнього стану речей і можемо втратити щось надто важливе для себе, щось таке, що якраз може суттєво поліпшити ситуацію. І може й справді нам залишився всього один-єдиний, останній крок, щоб зрозуміти, в чому воно полягає, прокляття України?
4. Прокляття України. Звичайно тут, вже вкотре, хтось може заявити, що ми вдарилися в надмірну містику чи в надто незрозумілі чи нереальні поняття. Але що нам до того, адже ми, здається, обіцяли зовсім нічого не боятися і ні на що не зважати і в цьому аналізі проходили вже і набагато складніші і небезпечніші місця, щоб тепер злякатися звичайного людського прокляття! Тим більше, що в якійсь мірі ми вже й справді зрозуміли, що і як саме відбувається і в людському житті і в житті цілих народів.
Так от – ніщо, навіть прокляття не може впливати ні на людину, ні на народ інакше, як через їхні власні вчинки. Ці вчинки стають логічним наслідком їхніх уявлення про життя та розвиток. Проте тут вже не все так просто, і хоч нам і справді залишився всього один крок, давайте спробуємо далі йти дуже повільно і обережно, щоб не пропустити чогось важливого для нас і поетапно згадаємо все те, що ми вже дослідили:
І. ... чому ми, сьогоднішнє покоління українців, не можемо дозволити собі того, що робили всі до нас – забути про всі ці проблеми і знову зануритися в цей важкий, неусвідомлений, тисячолітній сон? Чи може ми тепер занадто розумні для цього – і саме в цьому і полягає наше теперішнє прокляття?
І.І. ...з цього приводу сказано вже багато і можна сказати ще більше, хоч і роблять це здебільшого якраз люди і справді не надто добре налаштовані щодо українців і української культури. Вони переслідують свої цілі – бо їм чомусь здалося, що це надто важливо для них – принизити українця і переконати його в тому, що його не існує, або йому все сниться.
... в житті різних людей, завжди бувають різні ситуації – і іноді і справді достатньо важкі, болючі, чи загрозливі. (...)Але ... - навіть ... зламані і скалічені люди продовжують жити далі, тільки ще довго ночами їм сняться жахливі картини пережитої травми. З часом такі сни втрачають свою свіжість і поступово відходять у минуле – і тоді настає природній процес видужання. Проте іноді виникає інша небезпека – в ті моменти, коли сон замість того щоб з часом почати згасати, починає наростати і повторюватися, чи, ще гірше, коли в ньому починає визрівати прихована насолода.
Тоді сон з минулого поступово стає сучасним і майбутнім – ще страшнішим і більш загрозливим, ніж те, що ми вже пережили. От тоді і виникає депресія – остання панічна реакція дезорієнтованого організму, остання спроба захистити себе від цієї насолоди і від власної руйнівної поведінки. ... значить ... ми, вже як народ, пережили щось подібне, і до того ж таке, що не минає з часом як жахливий сон, а містить в собі ще щось ... руйнівне як прагнення до самогубства ...що в реальному житті вже є чимось схожим на ... прояв якогось прокляття.
І.ІІ.2. Можливо вся справа тільки в цьому – щоб отримувати щось для себе з мінімальною кількістю зусиль ...? І кінцева насолода полягає саме в цьому?
І.ІІІ. Саме так і виникає депресія – коли щось позитивне, пов’язане з якимись надіями на майбутнім розвиток запам’ятовується одночасно з чимось надзвичайно загрозливим і руйнівним. Так сталося і з українським народом – реалізація давніх надій і позитивного розвитку, на який чекали століттями, поєдналася в народній пам’яті разом з найбільшою трагедією, яку тільки можна собі уявити.
... тепер як тільки будь-хто спробує хоча би навіть просто уявити собі хоч якийсь позитивний розвиток України, пов’язаний з національним відродженням, як зразу ж він починає згадувати і те, що було потім – розстріли і голодомор. Це вже просто як умовний рефлекс ... - національне відродження рівноцінне розстрілам і масовій загибелі людей від голоду. От і виникає депресія, як своєрідний спосіб втримати себе від дій, які можуть принести в результаті таке масове знищення...
... так виникла та думка, яка багато в чому панує ще й досі – що краще бути зовсім ніким, але мати кусок хліба, ніж бути українцем – і через те здохнути! Хоч ... насправді питання тут стоїть все-таки в чомусь зовсім іншому – в тому, щоб зрозуміти, що не залежало від наших вчинків, а що залежало, і щоб замість того, щоб впиватится жалістю до себе, нести відповідальність саме за свої вчинки і за свій власний вибір.
ІІ.І. ... в підсвідомості кожної людини ніби існує ... два „центри прийняття рішень”: один – свідомий і відкритий, зв’язаний суспільним моральним законом, ... а другий – повністю неусвідомлений і закритий від аналізу, зі своїм власним спотвореним відчуттям справедливості. ... цей другий центр ... має вплив на поведінку людини – ...через егоїзм та інші негативні риси людини... І тому обидва ці центри з однаковою долею ймовірності впливають на дії людини і кожна людина ОДНОЧАСНО виконує своє призначення як зі сторони добра, так і зі сторони зла. Саме тому християнська релігія і каже, що в світі нема боротьби між добром і злом і стверджує, що така боротьба проходить всередині, в душі кожної людини і що насправді це боротьба за:
а) думки і уявлення; б) прийняті рішення; в) здійснені вчинки і їх наслідки, - і в кінцевому результаті це боротьба за те, що саме така людина зможе зробити доброго чи поганого в цьому житті, і це вже навіть схоже на боротьбу ідей за їх реалізацію і втілення в життя.
Є ще й третій, ще гірший етап – коли людина не просто знищує інших, не просто починає виправдовувати таку поведінку – чи то свою, чи то інших, хто це робить, але й починає відчувати від цього насолоду, чи принаймі таке задоволення, як від відчуття добре виконаного обов’язку. Такі люди не втрачають душі – вона в них є, але вона в них поступово перероджується ... аж до тих пір, поки зло не стане єдиноможливим мотивом поведінки такої людини.
ІІ.ІІІ. Тобто мова йде приблизно про те, що крім звичайного зла існує і ще щось – Зло з великої букви... крім деструктивності, воно характеризується ще й іншою ознакою – якимось відчуттям «зв’язування», своєрідною творчою силою, тоді, коли мова йде вже не просто про руйнування, а про утворення чогось нового. ... така творчість спрямована на ... те, про що ми вже говорили як про втрату чи переродження душі. Тут нема ніякої містики - таке Зло існує реально....
До того ж цікавим тут є і те, що тут існує і якийсь елемент приниження, коли людина ніби радіє з того, що в неї щось вдається краще, ніж в інших. Цей елемент приниження тут виступає конструктивним елементом – можливістю і критерієм оцінки успіхів на вибраному шляху розвитку. Цікаво також що критерієм позитивності розвитку тут виступає відчуття краси (відчуття, що ти кращий за інших)...
Але цей же елемент приниження може тільки ним, приниженням і стати, коли замість того, щоб розвиватися самій, людина починає «опускати» інших. Критерії ті ж, а напрямок розвитку прямо протилежний. Що ж стосується ... влади над іншими людьми тоді, коли немає чіткого загального напрямку розвитку ...тут ... саме ця спокуса в кінцевому результаті і виникає - імітувати власний розвиток приниженням інших. Так і виникає та творчість Зла, про яку ми говоримо - легкий і доступний шлях всюди, де є влада над іншою людиною ... ІІ.ІV. ... до того добавляється ще елемент спотворення – коли людина починає заміщати уявлення про Бога чимось іншим. (...) Хіба це не може бути причиною для виникнення тієї депресії, про яку ми говорили на самому початку? І хіба це не є тим Злом, якого ми шукаємо?
ІV.ІІІ. Ось він – той історичний досвід, який би мала винести Україна з тих часів, замість того, щоб піддаватися депресії ...
Ну і тепер – ВИСНОВКИ:
1. Вчинки і людини і народу стають логічним наслідком їхніх уявлень, поглядів і переконань.
2. Погляди, які можуть здаватися неважливими чи несуттєвими для нас, все-одно можуть проявлятися через нашу поведінку.
3. В результаті цього кожна людина ОДНОЧАСНО реалізує в житті як і хороші, так і погані вчинки і реалізує своє життєве призначення як зі сторони добра, так і зі сторони зла.
4. Спотворений механізм розвитку виникає тоді, коли людина замість того, щоб розвиватися самій, починає знищувати і принижувати інших, імітуючи таким чином свій власний розвиток.
5. Якщо одна людина таким чином принижує іншу і відчуває насолоду від цього, то в тієї іншої людини теж може розвинутися таке ж відчуття насолоди знищення, але вже по-відношенню до себе.
6. Таким чином в реальному житті зло проявляється тоді, коли одна людина, замість того, щоб допомогти іншій після того, як та зазнала травми чи пережила щось важке і погане, починає всіляко її використовувати, принижувати і знищувати аж до того моменту, поки не почне прививати їй насолоду від своєї убогості та каліцтва або поки не спровокує в ній розвиток бажання самознищення. Це ж саме стосується і розвитку цілих народів.
7. За будь-яким проявом зла стоять або реальні люди, або їхні нащадки, або ті, хто продовжує і далі впроваджувати в життя такі ж принципи та ідеали.
8. Ситуація 33-го року для України означає наступне:
а) ми можемо ототожнювати себе з інтелігенцією, яка не змогла збудувати державу і захистити свій народ від знищення і відчувати свою вину за це;
б) ми можемо ототожнювати себе з селянством, яке не змогло себе захистити – і відчувати біль та вину за це;
в) ми можемо ототожнювати себе з цілком конкретними і реальними людьми, їхніми нащадками та послідовниками, які і створили цей голод – і відчувати своє задоволення від того, що ті, хто вмирали - то були не ми!!!
Ось воно ! – прокляття в чистому вигляді – коли той, хто був реальним виконавцем тих подій хоче перенести свою вину за це на того, хто і так став жертвою!!! Перенести одним тільки можливим способом, тим, про який ми вже говорили – заставити того, хто вже й так постраждав, відчувати насолоду від своєї убогості!!!
І тому, щоб не допустити цього, давайте згадаємо ще раз, вже востаннє, основне:
І.І. ... роблять це здебільшого якраз люди і справді не надто добре налаштовані щодо українців і української культури. Вони переслідують свої цілі – бо їм чомусь здалося, що це надто важливо для них – принизити українця і переконати його в тому, що його не існує, або йому все сниться.
І.ІІІ. ... насправді питання тут стоїть все-таки в чомусь зовсім іншому – в тому, щоб зрозуміти, що не залежало від наших вчинків, а що залежало, і щоб замість того, щоб впиватится жалістю до себе, нести відповідальність саме за свої вчинки і за свій власний вибір.
А тепер кожен з нас нехай зробить свій власний вибір – на чиїй він стороні, нащадком якої частини України він себе вважає і чи готовий він нести справжню відповідальність за свої вчинки – вже ті, які він сам робить вже тепер, хай навіть і не до кінця усвідомлюючи цього!!!
Але напевно стосовно цього неможливо сказати краще, ніж це вже було сказано задовго до нас:
І сказав він до мене: „Не запечатуй слів пророцтва цієї книги. Час бо близький! Неправдивий – нехай чинить неправду ще. І поганий нехай ще опоганюється. А праведний – нехай ще чинить правду, а святий – нехай ще освячується! „Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його. Я Альфа й Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець. Блаженні, хто випере шати свої, щоб мати право на дерево життя, і ввійти брамами в місто! А поза ним будуть пси, і чарівники, і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить та чинить неправду.
(Об’явлення Св. Івана Богослова 22.10 – 22.15)
05 листопада 2004-го року 23 листопада 2005-го року
Київ – Тернопіль - Харків
Автор: igor_l67@mail.ru Необхідні застереження:
1. Під словом „Бог” і „бог” ми розуміємо одночасно декілька різних речей. Це і якась еволюційна сила розвитку і те, що відповідає віруванням древніх народів і щось в сучасному сприйнятті цього слова – як і з позицій релігії, так і з атеїстичних позицій. Всі ці поняття звичайно можна було би спробувати розділити – але складність викладу від того тільки би посилилася і до того ж, в результаті, ми могли би втратити і ще якийсь зміст цього слова – щось тонке, незрозуміле і містичне, що кожен сам вкладає в це поняття співрозмірно зі своїми уявленнями і своєю вірою чи відсутністю такої.
До того ж – абсолютно не має ніякого значення і сам факт реального матеріалістичного існування Бога. Якщо люди говорять про якесь поняття, хай навіть і заперечуючи його – то воно все-одно вже цим самим починає існувати. Тобто мова тут йде не про об’єктивну матеріалістичну, а про об’єктивну психічну реальність – де об’єктом дослідження виступають саме наші уявлення. Навіть якщо Будди ніколи не існувало але мільярди людей живуть, співставляючи свої вчинки зі своїми уявленнями про нього, то вже напевно самим цим фактом він, Будда, стає реальною діючою силою сучасної історії, чи не так? Це ж саме стосується і інших релігій і інших уявлень про Бога.
2. Те ж саме можна сказати і стосовно понятть „Зло” і „зло” – вони теж вміщують в собі кілька різних значень – як і те, що заважає розвитку держави і людини, так і те, що може порушити вже існуючий стан речей в гіршу сторону. Зрозуміло також, що і одне і друге в різних ситуаціях і для різних людей може проявлятися на різному боці – і саме так воно і сприймається, як „миттєве” зло саме застосовно до конкретної ситуації на даний момент. Відносно ж всього іншого – то застереження такі ж як і при сприйнятті поняття „Бог”. Хочу тільки звернути увагу ще й на те, що в даному викладі Зло і Бог зовсім не антагоністичними один по відношенню до іншого, як це наприклад сприймається в християнстві. Такого антагонізму не було навіть і в Старому Заповіті, про що ми вже частково згадували.
3. Відносно ж уявлень про Люцифера та Сатану варто було би нагадати хоча би деякі праці Олени Блаватської та знати дещо про сучасне масонство. Особливо уточняти тут я нічого не хочу (див. додаток 2) – на цю тему достатньо літератури. Скажу тільки, що не треба думати, ніби ця проблема обминула Україну – ця ж Олена Блаватська мала до України пряме відношення, а масонський наставник Петра І Прокопович був вихідцем з України. Так само масоном був і швецький король Карл ХІІ. Хочу також ще раз звернути увагу тут на те діаметральне антагоністичне протистояння, про яке ми теж вже трохи говорили і якого ми в своєму аналізі намагалися всіляко уникати. В уявленнях О.Блаватської Сатана є символом мудрості, але вона повністю заперечує мудрість Софію, і в цьому плані виступала навіть проти православ’я взагалі, що дало підстави її противникам пізніше віднести її до ворогів християнства.
4. Ну і наостанок я все-таки хотів би вибачитися перед справді віруючими людьми, якщо своїми роздумами ненароком когось з них образив.
Дуже хотіся б мати адрес такого підприємства яке проводить роботи по установці карток на ліфти.
...››› Василь| 04.09.2011, 18:19
В це важко повірити, але, схоже, що В. Янукович теж нібито читав інтерв’ю Бондаренка, бо в трансльованій сьогодні святковій промові в палаці „Україна” говорив майже тими ж словами про Київську Русь як державу міст, як шановану колись країну. Принаймні, може,...››› Наталі| 23.08.2011, 17:49
Там іще є про маму пронизливий ліричний вірш-паліднром в розділі „ПАЛІНДРоскоші”. Починається рядком „І то сива нива – ви на висоті...”.Він давніший, написаний, коли ще мама була жива. І пам’ятаю, що Ліна Костенко ще десь у 2002 році прийшла на презентацію...››› Подільський| 20.08.2011, 17:43
На виставці в Українському домі на стенді видавництва "Ярославів Вал" можна придбати книжку Станіслава Бондаренка "Кирилиця київських вулиць" за ціною видавництва 27 грн.
(у книгарнях дорожче) :)))
До речі, сьогодні, 17-го серпня, о...››› Іванченко Ірина| 17.08.2011, 15:12
Новини
Події
Фотогалереї
Про
сайт
Електронна пошта
