Деспотична Російська імперія Миколи Першого зазнає закономірної поразки у Кримській війні 1853-56-го років. І якщо до цієї війни “на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує”, то тоді, коли реальна ціна свого благоденствія стає очевидна, імперія постає на грань катастрофи. Цієї катастрофи не переживає і перша особа імперії, як назвав її Шевченко “неудобозабываемый тормоз”. Новий імператор Олександр Другий починає реформи. Відкривається “гласність” – не те, що свобода слова, але все ж...
›››
5 березня у православних християн розпочинається головний період церковного року - Великий Піст, час покаяння. Протягом цього часу Церква буде готувати своїх вірних до зустрічі Світлого Христового Воскресіння.
›››
У польському селі Павлокомі, що неподалік Перемишля, відкрили меморіал замордованим українцям. 3 березня 1945 року 366 мешканців цього села були вбиті польськими партизанами «Армії Крайової». Про цю трагедію довгий час мовчали, як українці, так і поляки.
›››
Ця моя стаття, в співавторстві з Олександром Чистяковим, виникла як підсумок обговорення майбутнього шляху України і спроб зрозуміти, яка доля всіх нас чекає в майбутньому…
›››
Головним «збудником до життя» українофобських ідей стало пробудження національної самосвідомості серед сучасного українського суспільства. Звернення до своєї правдивої історії, мови, символів національної гордості і гідності, ніяк не можуть дати спокій ідеологам «теорії офіційної народності», точніше за неї дещо зміненої і прикрашеної форми. Складається враження, що Москві потрібна чергова «маленька звитяжна війна». Вона прийде, однак, чим закінчиться нікому невідомо.
›››
Українську історію, говорили класики, неможливо читати без заспокійливих засобів, тому що це - постійна круговерть знищення або й самознищення. Але що вони сказали би тепер, коли вже в ХХ-тому ст. український народ втратив ще десь більше 20-ти млн. жертв голодоморів і війн? Який ще народ може похвалитися такою сумною і неприглядною статистикою? І чи може це бути предметом гордості, чи швидше є підставою для болю і жалю?
›››
Ця невелика за обсягом стаття виникла як реакція на один невеликий диспут з моїм знайомим, в якому зайшла мова про розвиток держави і в якому ним сказано було буквально наступне: «…існуючі на даний момент політичні та філософські системи сучасного світу довели або свою повну, або часткову нежиттєздатність з точки зору дотримання основних прав та свобод людини: права на життя, права на чесну, правдиву та неупереджену інформацію, права на вільний вибір. Різні системи та устрої, кожен по-своєму, намагаються ці основні права порушити чи спотворити, викрививши у бік узаконення права сильних та розумних на беззастережну владу над тілами та душами їх більш слабких та менш розумних братів. Тим чи іншим чином пошуки людства завжди йшли у напрямку пошуків свободи, рівності та братерства»
›››
Цього дня 1651 року у бою з польськими загонами загинув козацький полковник Данило Нечай. Цю людину історик В’ячеслав Липинський назвав одним із завзятіших ворогів, яких Польща коли-небудь мала серед української шляхти.
›››
Спробував написати наукову статтю щодо закулісної сторони українських подій - не вдалося. Тоді почав писати щось релігійно-містичне – це теж виявилося надто складно. Закінчилося звичайною напівхудожньою розповіддю, без будь-якого логічного обґрунтування – просто розказую те, що знаю. Хочете – вірте, хочете – ні!
›››
Питання про принципи демократії, – і особливо тепер, коли від народовладдя в Україні фактично залишився один віртуальний образ, – є для нас дуже важливим і актуальним. Оскільки відсутність чіткої визначеності в цьому питанні, майже з «залізною» необхідністю, призводить до хронічного панування в нашому суспільстві вузького кола окремих осіб, які банально паразитують на ньому. Й хоча на словах вони завжди є великими демократами та найліпшими «друзями народу», плоди їхньої практичної діяльності часто виявляють їх як затятих ворогів і самого нашого народу, і його свободи, і демократії...
›››